Пропонуємо прочитати про біблійних жінок, їх життя та виклики.
Єва увійшла в історію, як велика спокусниця. Вона була тією жінкою, яка послухала змія, а не Бога, змусила Адама з’їсти заборонений плід.
Автор другої історії творення світу хоче показати, як хаос нашого життя стався через людину. Таким чином, історія досить сильно відрізняється від першої історії створення, яка говорить про те, як Бог з первісного хаосу створив порядок у світі світла і пітьми, землі і води.
Що таке людина? У чому сенс життя? Чому існує гріх, страждання, турботи, смерть? Чому життя не таке, яким ми бачимо його в наших мріях? Друга історія творення Біблії намагається відповісти на ці питання. Вона розповідає, що людина з самого початку була повністю оточена турботою Бога, з чіткими межами та чіткими завданнями. Гнів проявляється тоді, коли людина вчинила непослух Богові. Рай і Божу прихильність втрачено. Історія про Каїна та Авеля, повідомляє про поширення зла. Стає зрозуміло, що біблійний рай – це не лише місце для життя, але усе, що загрожує людині.
Згадаймо, змій виявляється наймудрішою з усіх тварин і спокушає жінку. Він перебільшує в питальній формі Божу заповідь: «Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?» Тим він надає жіночій особі можливість зупинитися та виправляти ситуацію. Але він перебільшує далі, додавши до заборони їсти – заборону торкатися плодів: «З плодів дерева раю ми можемо їсти, але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти» (Бут. 3:2,3)
Змій підсилює обурення Бога, бо жінка піддалася спокусі забороненого. Чоловік не є рішучою особою, він просто слідує за цим. Тут розповідається про те, що ми знаємо донині і сприймаємо як цілком людське: людина переступить усі межі, аби досягти свого. Єврейсько-християнський образ людини дуже реалістичний, він з самого початку містить спокусливість і схильність переходити межі. Історія про Адама та Єву велична за своїм змалюванням, її розуміють і сьогодні. Через шматок забороненого плоду, людина, яка хотіла мати все, хотіла бути подібною до Бога, ховається під кущами, боячись сорому. Довіра до Бога перетворилася на страх Божий.
Коли Бог розмовляє з людьми, вони демонструють дуже звичну поведінку людини: перекладаючи провину на когось. Чоловік каже, що жінка винна, жінка каже, що: змій винен. «Гнів» неможливо пояснити за його походженням, а перекладання провини на іншого завжди призводить до безпорадності. Далі йде вигнання з раю, яке супроводжується трьома покараннями Божими: Отож, Господь Бог сказав до змія: «За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойого життя. І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту». А жінці сказав: «Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою». Адамові ж сказав: «За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову» (Бут. 3:14-18).
Таким чином, переступлення меж тягне за собою серйозні наслідки. Рай вже не може бути місцем проживання людей. Тепер, коли вони мають уявлення про добро і зло, люди не повинні бути, як Бог і не можуть бути безсмертними. Бог ставить херувимів з вогняним мечем перед закритим раєм. Але навіть за межами раю Бог все ще піклується про Свої створіння і забезпечує їх шкурами. І по імені: Адам і Єва звуться вони тепер. Божа опіка супроводжує людей на виході з раю, «бути захищеним» стає ознакою бути на відстані від Бога!
У болях жінки повинні народжувати своїх дітей. Донині жінки у всьому світі знають, що це означає. Навіть незважаючи на те, що в західних суспільствах сильно зростає тенденція до кесаревого розтину, а жінкам, які народжують, гарантується найкраща допомога, вагітність і пологи залишаються тягарем і ризиком і дуже часто пов’язані з болем. У той же час, народження – це просто неймовірний момент щастя, коли ми усвідомлюємо диво життя.
Єва, перша жінка, так би мовити родоначальниця людства, народжує двох синів, спочатку Каїна, потім Авеля. Вона спокутує «покарання» через важку вагітність і хворобливість на власному тілі. Але, безумовно, два її сини були також її гордістю, її радістю. Каїн став землеробом, як говорить Біблія, тобто він обробляв землю. Зерно – це його справа. Авель став вівчарем. Його справою була худоба.
Єва виховала обох глибоко релігійно, бо вони приносять жертву Богові. Так, вони благочестиві. Але між ними з’явилася конкуренція. Пристрасні ревнощі перемагають над розумом. У розпалі суперечки Каїн вбиває брата Авеля.
Молоді чоловіки швидко стають жорстокими. Ми це спостерігаємо сьогодні. Вони змагаються за прихильність того, чия думка має значення, хочуть бути найкращими, мірятися силою, як бачимо в поведінці юнаків. У цьому відношенні ми дуже добре довіряємо архаїчним текстам. Як результат, молоді чоловіки є групою, найбільш вразливою до насильства в нашому суспільстві.
Про Єву-матір у цьому контексті більше не йдеться. Лише пізніше в Біблії вона з’являється знову, як аналог Марії. Але як вона може дивитися на сварку між двома її синами? Постійна напруга: Хто важливіший? Хто найкращий? Хто визнаний більше перед Богом? Вона любить їх обох.
Якщо ми продовжимо роздумувати над її біблійною постаттю, можна припустити, що вона, звичайно, бачить різницю між власними дітьми. Їхні стосунки визначає ненависть. Звичайно, вона типологічна постать. Але хіба Єва не повинна подумати про власну роль у конфлікті синів? Батьки завжди відчувають страх за своїх дітей. І, матері іноді мають схильність надмірно захищати своїх дітей, не дозволяючи їм свободи дій, що, зазвичай, призводить до ще більш насильницьких спалахів. Коли суперечка між дітьми загострюється, батьки часто безпорадні або відходять вбік. І одне і друге має фатальні наслідки.
Усім матерям важко бачити помилки своїх дітей. Вони страждають від цього. Приховати слабкі місця дітей, приховати навіть від себе, ігнорувати конфлікти – це не незвичайна поведінка. Якщо дитина не досягає того, чого очікує матір (як і батько), як правило, занадто швидко настає розчарування. Якщо дитина не відповідає образові, який собі створили батьки, демонструючи свої важкі, зухвалі, сердиті сторони, це важко. Особливо в час статевого дозрівання, діти кидають виклик батькам, доводять їх до межі, де вони вже більше не розуміються, де вони шкодять самі собі.
Але найгірше, що може трапитися з матір’ю – це, безумовно, смерть власної дитини. Смерть дитини – завжди передчасна смерть. Осиротілим батькам доводиться пережити те, як змінилася послідовність життя. Вони часто живуть з відчуттям провини, що пережили свою дитину. Вони мучать себе думкою: чому дитина? Чому не я? Вони бачать інших дітей, які ростуть і стають дорослими, думають, якою була би їхня дитина в такому віці, як виглядала би, як усе було би з нею далі? Так, померла дитина супроводжує батьків все життя.
Якщо одна дитина забирає життя іншої, мати це ледве переносить. Як з цим жити? З болем, з повністю розбитими почуттями, ненавистю, горем, любов’ю? Також у нещасних випадках, у трагедіях наслідки відчуваються протягом усього життя. Але коли один син стає вбивцею іншого? Неймовірне горе за втраченою дитиною! Матір шукає простору, часу, місця знову і знову попрощатися. Виникає питання: як я ставлюся до своєї дитини, яка стала злочинцем, навіть вбивцею? Чи можу я подивитися синові в очі? Чи можу я ще любити його, незважаючи на втрату, враховуючи те, що він зробив? Мій біль сягає до неба. Чи можу я відвернути причину цього болю, чи можу ще побачити сина?
Єва переживає найбільше нещастя з усіх матерів. Вона не тільки втрачає дитину, не тільки син стає злочинцем, ні! Син вбиває іншого сина. Як мати може жити з такими дикими і глибокими емоціями? Куди вона може звернутись? Як вона може впоратися з цим і жити далі? Чи захищає Єва Каїна, якому довелося жити з виною: «І вмістив Господь знака на Каїні, щоб не вбив його кожен, хто стріне його»? (Бут. 4:15). Чи раділа вона за Еноха, онука, який народився їй? Цього ми не знаємо.
У Біблії не йдеться про Єву в якості матері Каїна та Авеля. Ми нічого не чуємо про те, як вона себе почувала. Але дивитися на неї як на матір, читати історію Каїна та Авеля з думкою про неї, розширює наше розуміння цієї первісної матері. І це змушує задуматися про те, як важко багатьом матерям мати своїх дітей, і наскільки великим є тягар втрати дитини!
